Правовий аспект застосування правил підсудності в цивільному процесі

Опубліковано Mar 23, 2016 в Поради адвоката, Статті

Однією з чисельних проблем судочинства є небажання деяких суддів розглядати справи. Це також підтверджується великою кількістю винесених судом ухвал згідно статті 121 ЦПК України про усунення недоліків, які переважно є надуманими, або про повернення позовної заяви позивачу, у зв’язку з порушенням правил підсудності.

Якщо в першому випадку все ж таки залишається можливість змусити суддю відкрити провадження в справі, то в другому – позивач залишається перед нелегким вибором, адже у випадку повернення позовної заяви, виникають наступні наслідки:

1. Якщо позивач погодився з висновком суду, йому доведеться сплачувати новий судовий збір, готувати новий пакет документів для звернення до іншого суду, а також займатися поверненням судового збору, що був сплачений до «неналежного» суду.
2. Якщо позивач не погоджується з висновком суду, йому доведеться оскаржувати ухвалу в апеляційному порядку, що тягне за собою необхідність сплати судового збору, складання апеляційної скарги, яка розглядається протягом кількох місяців. Разом з тим апеляційне оскарження не гарантує, що апеляція буде задоволена і ухвала суду про повернення позовної заяви буде скасована.

Який би вибір не зробив позивач, розгляд його позовної заяви затягується на значний термін.

Головною помилкою суддів, а іноді і позивачів, є невміння розрізняти поняття загальної, альтернативної та виключної підсудності.
Тому обговоримо більш детально різні поняття підсудності справ в цивільному судочинстві та правила вибору такої підсудності.

Відповідно до ст. 109 Цивільного процесуального кодексу України, позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Тобто вищевказану підсудність можна віднести до підсудності за місцезнаходженням відповідача (загальна підсудність).

Разом з тим, Закон визначає випадки, в яких позивач може самостійно обрати суд, до якого він може звернутись з позовом (альтернативна підсудність). Перелік цих випадків передбачений ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України.

Слід зауважити, що право вибору між судами, яким підсудні справи за правилами загальної та альтернативної підсудності належить виключно позивачу.

Крім того, якщо позовна заява містить дві позовні вимоги, на одну з яких поширюються правила загальної підсудності, а на іншу правила альтернативної підсудності, позивач вправі обрати суд за правилами як загальної, так і альтернативної підсудності. Суд не вправі повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.

Саме така позиція викладена в п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01.03.2013 року.

Також позов до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред’являється за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів виключно за вибором позивача, що також передбачено ст. 113 Цивільного процесуального кодексу України.

До третього виду підсудності відноситься так звана виключна підсудність, передбачена ст. 114 Цивільного процесуального кодексу України, згідно якої визначено вичерпний перелік позовів, які підпадають під виключну підсудність, а саме:

– позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини;
– позови про зняття арешту з майна пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини;
– позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини;
– позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред’являються за місцезнаходженням перевізника;
– справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває судно, або порту реєстрації судна.

З особистої практики можу лише зазначити, що в кожному конкретному випадку в разі отримання ухвали суду про повернення позовної заяви, необхідно проаналізувати, чи відповідає вказана ухвала нормам діючого законодавства та наскільки кваліфіковано суддя розгляне вашу справу по суті, у випадку оскарження і скасування даної ухвали, або чи не отримаєте ви аналогічну ухвалу, якщо звернетеся до іншого суду, адже такі випадки також трапляються.

Так, в одній з справ, яку я вела, суддя підготувала проект ухвали про повернення позовної заяви, у зв’язку із порушенням, на її думку, правил підсудності та вже збиралася її підписати та передати пакет документів для повернення позивачу, про що я дізналася від секретаря судді. Оскільки ця суддя, на відміну від багатьох інших, не ховається від людей, я змогла з нею обговорити підсудність своєї справи. Шляхом довгого діалогу з посиланням на норми діючого законодавства, а також на правову позицію вищого суду, мені вдалося переконати суддю, що справа підсудна саме цьому суду (мова йшла про дві позовні вимоги, до одної з яких застосовувалась загальна підсудність, а до іншої – альтернативна), завдяки чому справу було призначено до розгляду. Потім ще і відповідач оскаржив ухвалу суду про відкриття провадження у справі, у зв’язку з порушенням правил підсудності, але його апеляційна скарга була відхилена, оскільки правила підсудності порушено не було.

Тобто, нажаль, проблема розуміння того, які правила підсудності застосовувати в тому чи іншому випадку, є як зі сторони юристів, так і зі сторони суду.

Автор статті: адвокат Тетяна Олексіївна Проскура

тел. (067) 659-51-28

тел. (095) 590-29-09